Поради батькам, які прагнуть розвивати здібності своїх дітей:

 

 

БАТЬКІВСЬКІ МІФИ

 

Формування міфів у широкому контексті обмежень, помилкових установок - це улюблене заняття гомосапієнс упродовж його розвитку. Цей процес відбувається не тільки вглиб, до джерел свідомого існування людини, а й ушир, охоплюючи все нові групи, детерміновані за різними ознаками - соціальними, професійними, віковими. Тема цієї статті стосується виховних міфів, породжених у батьківському середовищі названі нижче міфи було виділено і структуровано в процесі багаторічної практи­ки. Нумерація випадкова і не пов'язана з пріоритетністю або підвищеною поширеністю міфів.

 

МІФ 1. Будь-яка дитина може стати лідером

 

Роль лідера настільки широко рекламується, настільки великий на неї попит, що з'явилися школи лідерів і ледве не фабрики лідерів, де за ваші гроші обіцяють зробити з дитини керівни­ка будь-якого масштабу.

 

Антиміф. Не кожна дитина може бути ліде­ром і не кожному можна бути лідером! Якщо ця роль нав'язана, якщо вона не відповідає психо-фізіологічній організації дитини, вона може зав­дати їй шкоди. Я зустрічала чимало дітей, які панічно бояться поразки, їм колись пояснили дорослі, що скрізь і в усьому вони повинні бути першими. І тепер діти уникають будь-яких си­туацій, пов'язаних з ризиком: не підносять руки на уроці, не беруть участі у змаганнях.

 

І ще один момент: роль лідера пов'язана з колосальною відповідальністю за інших, її не можна делегувати або передати підлеглим. Чи можуть ці діти взяти на себе таку відпові­дальність, адже в ній - ще більше ризику?

 

 

 

МІФ 2. Будь-яка дитина може зрозуміти мову переконання, логіки, раціонального пояснення

 

Я часто чую від батьків: «Поясніть йому, що він має добре вчитися, не прогулювати».

 

Антиміф. Якби це було можливо, то наші діти давно уже були б ідеальними, адже вони чують дуже багато настанов. Але поведінка більшості дітей ірраціональна. Вона підкоряється не логіці, а динаміці емо­ційних процесів. А емоції «ближчі до тіла». Вони більше впливають на поведінку.

 

 

 

МІФ 3. Якщо в моєї дитини є від мене секрети, отже, вона мені не довіряє

 

Антиміф. Дитина, яка нормально розвиваєть­ся, завжди прагне ствердити своє право на недо­торканність приватного життя. Це такий важ­ливий процес, як, наприклад, ріст зубів або во­лосся. Саме ці межі допомагають їй почуватися повноцінним власником свого внутрішнього світу. Дорослий, який відчуває особисту тери­торію дитини, незабаром відчує її подяку і по­вагу.

 

Якось молода подружня пара зі своєю п'ятирічною дитиною відвідала ресторан. Офіціант прий­няв замовлення в батьків, а потім серйозно поди­вився на маля і запитав його: «А ви що хочете за­мовити ?». Маля помовчало, а потім вимовило вра­жено: «Господи! Він вважає, що я справжній».

 

Далеко не завжди батьки можуть виділити своїй дитині персональний поверх або навіть окрему кімнату. Але завжди знайдеться місце для її особистого столу, шафи (бажано такої, що відокремлює «персональну» частину кімнати), особистих книжок і зошитів, яких ніхто не має права торкатися без дозволу дитини.

 

МІФ 4. Заборона на виявлення почуттів

 

У нашій моделі культури вважається неприс­тойним, якщо чоловік плаче, виявляє розпач. Але, можливо, саме це приводить до меншої три­валості життя серед чоловіків. Це статистика. Останнім часом заборона на почуття поши­рюється і на жінок, тому що нині модний ти­паж - це жінка-лідер або ділова жінка, що не має права бути істеричною і слабкою.

 

Усі ці заборони придумали явно не психоло­ги. До речі, маленькі діти інтуїтивно намагають­ся уникати невротичного самопригнічення. А іноді й перебільшують емоції, не вважаючи їхнє виявлення поганим.

 

Антиміф. Жити в режимі напруження і са­мопригнічення небезпечно. Емоції, як і будь-яка фізична енергія, не можуть раптово зникну­ти. Потрібен часовий ресурс, щоб вони згасли. Але, як і у фізичному світі, цю енергію можна перевести з однієї якості в іншу, сублімувати її.

 

Агресія може звучати як злість. І тоді носій цієї емоційної енергії вплутується в бійку або роз­биває вітрину. Але можливий і інший сценарій. Агресія - це сила почуття, експресія. Агресивна людина сідає за фортепіано і з почуттям виконує п'єси. Або розряджає агресію в темпераментно­му танці, в енергійних спортивних вправах.

 

 

 

МІФ 5. Якщо дитиною не опікуватися і не кон­тролювати її, вона взагалі нічого не робитиме

 

У крайньому разі це спільне виконання уроків, невсипущий контроль за виконанням домашніх обов'язків. Звичайно, таким батькам страшно зняти контроль, тому що в дитини, яку перестають спонукати до дії, різко знижується успішність.

 

Антиміф. Головна небезпека міфу полягає в тому, що контрольована дитина не набуває на­вичок самоорганізації і самодисципліни, у неї не розвивається вольовий компонент психіки. Воля, як відомо, виявляється тільки в ситуаціях подолання перешкод. У дитини ситуацій подо­лання немає, їй не потрібно себе спонукати до дії, це роблять дорослі.

 

 

 

МІФ 6. Коли ми лаємо дітей, вони все одно знають, що ми їх любимо

 

Антиміф. Запевняю вас: не знають. Дитяча підсвідомість буквально сприймає слова. У підсвідомості немає почуття гумору, воно не може оцінити контекст або побачити другий план ска­заного. У результаті можуть формуватися негативні життєві сценарії. Якщо дитина чує з вуст значи­мого дорослого, що вона - ледащо або егоїст, то для підсвідомості це - команда, яку треба вико­нати. По суті - це навіювання в гіпнозі. Вихід: дотримуватися золотого правила пси­хології. Необхідно назавжди відокремити погані вчинки дитини від її особистості, давати нега­тивну оцінку тільки вчинкам, а не особистості. Не «ти поганий», а «ти вчинив некоректно, не­справедливо, нечесно». Є ще чудова форма спілкування з дитиною, що дозволяє доросло­му висловити свої почуття дитині, спонукати її до необхідної дії і при цьому не завдати шкоди. Це так звані «Я-висловлювання».

 

Структура «Я-висловлювання»: у ньому має бути вказівка на пережите дорослим почуття; його причина і очікуваний результат.

 

Приклад: «Я ображаюся і злюся, коли ти при­ходиш додому пізно вночі, не попереджаючи мене про це заздалегідь. Я хочу, щоб ти завжди дзвонив мені до 22-ої години і повідомляв, де ти і коли будеш удома».

 

Діти іноді справді не підозрюють про те, що ми відчуваємо, і їм корисно про це знати. Але головна перевага «Я-висловлювання» у тому, що воно не ставить дитину в позицію ворога. Ми просто говоримо, що чекаємо від неї певної дії.

 

Якщо ж піддатися спокусі й використовувати «Ти-повідомлення» (звинувачення), то це - шлях до конфронтації.

 

 

 

МІФ 7. Не можна хвалити дитину - виросте егоїстом і задавакою

 

Можливо, дитина буде саме такою, якщо бать­ки з будь-якого приводу називатимуть її генієм або месією, якому немає рівних у природі. По-перше, у неї може виникнути конфлікт із соці­альним оточенням, яке в ній чомусь не визнає генія. По-друге, може виникнути конфлікт з бать­ками. Якщо дитина така важлива, то самі дорослі, мабуть, нічого не варті. Але й похвали боятися не треба. Аргументована похвала необхідна для дітей. Ви ж не позбавляєте своїх дітей ласощів.

 

Антиміф. Давно помітили педагоги і психо­логи: заохочення - найдієвіший виховний ме­тод! Перестаратися можна тільки з нещирими компліментами. Але якщо нагорода заслуже­на - не бійтеся вручити її героєві! У заохочен­нях корисна зворотна пропорція між оцінкою вчинку й особистості. Пропоную проектувати гарні вчинки дитини на її особистість. Не секрет, що батьки дуже часто проектують на дітей самих себе, бачать у них свої переваги, і викорінюють у них свої вади.

 

 

 

МІФ 8. Дитина має почуватися королем у сім'ї. Адже вона ще встигне зазнати жорстокості й не­справедливості світу

 

Мені траплялися батьки, які ознайомилися з японською системою виховання дітей. Вони впевнені, що ані лаяти, ані карати дитину не можна, це вб'є у ній ініціативу і пригнітить твор­чу особистість.

 

Антиміф. Зверніть увагу: діти часто поводять­ся так, наче хочуть, щоб їх зупинили, вони на­риваються на покарання. Психоемоційна сфера дитини, особливо підлітка, дуже хистка. Вони ще не можуть керувати своїми емоціями, не ма­ють внутрішніх систем контролю за поведінкою. У такій ситуації необхідний хоча б зовнішній контроль, але він має бути проміжним, а не по­стійним і наполегливим.

 

 

 

МІФ 9. Психологічним міфом є така настано­ва батьків своїй дитині: «Головне, щоб ніхто з ото­чення не мав приводу про тебе погано сказати або погано подумати»

 

Антиміф. Для того, щоб погано сказати про когось, зовсім не потрібен привід. Зрештою, його завжди можна вигадати. Небезпека міфу в тому, що він формує оцінне мислення і безмеж­ну залежність від суспільної думки. «Синдром відмінника», страх отримати не­гативну оцінку оточення робить людину напру­женою і тривожною, змушує жити в постійному режимі самопригнічення. А це - шлях до не­врозу.

 

 

Рекомендації психолога для батьків щодо

адаптації п’ятикласників

  1. Відноситися до дітей відповідно до їх віку, пред'являти вимоги, відповідно до їх віку і здібностей. (Завищені вимоги ведуть до підвищення рівня тривожності, занижені - до пониження мотивації і успішності).

 2. Враховувати психологічні особливості дитини, її емоційний стан, тип її сприйняття світу, тип темпераменту.

 3. Сприяти зниженню тривожності і страхів.

 4. Спілкуючись з дитиною, не підривати авторитет інших значимих для нього людей.

 5. Формувати у дітей позитивне відношення до школи, учителів і однокласників.

 6. Якщо дитині насилу дається який-небудь учбовий предмет, краще зайвий раз допомогти їй і надавати підтримку, а досягши навіть щонайменших успіхів - пам'ятати про похвалу.

 7. Довіряти дитині, бути з нею чесними і приймати такою, якою вона є.

 8. Якщо з яких-небудь об'єктивних причин дитині важко вчитися, вибрати для неї гурток до душі, щоб зайняття в нім приносило дитині радість і вона не почувала себе ущемленою.

 9. Частіше спілкуватися з дитиною, допомагати робити уроки,  грати, малювати.

 10. Будьте послідовні у своїх діях, не забороняйте дитині без всяких причин те, що ви дозволяли раніше.

 11. Сприяти гармонізації образу " Я", підвищенню упевненості в собі і своїх можливостей.

 12. Переглянути своє відношення до дитини і виключити гіперопіку і емоційну прохолодність.

    У 5-му класі діти переходять до нової системи навчання: «класний керівник - учителі-предметники», уроки проходять у різних кабінетах. Інколи діти навіть змінюють школу, у них з’являються нові однокласники. До того ж перехід з початкової школи у середню співпадає зі своєрідною віковою кризою - початком переходу від дитинства, що є досить стабільним періодом розвитку, до молодшого підліткового віку.

   Більшість дітей переживає цю подію як важливий крок у своєму житті. Деякі пишаються тим, що вони подорослішали, інші мріють розпочати «нове життя». Адаптація у 5-му класі багато в чому схожа з адаптацією у 1-му класі.

   Що викликає стрес у п’ятикласників? Різкі зміни умов навчання, різноманітні та більш ускладнені вимоги, які ставлять до дітей середньої навчальної ланки, навіть зміна «статусу» у початковій школі на «наймолодшого» у середній - все це є досить серйозним випробуванням. У цей період діти можуть стати невпізнанними: тривога, боязкість чи, навпаки, розв’язність, надмірна метушливість, збудження охоплюють їх. У зв’язку з цим у них може знизитись працездатність, вони можуть стати забудькуватими, неорганізованими. Іноді порушуються сон, апетит. 

 

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

  Що ускладнює адаптацію дитини до нових умов навчання?

  1. Протиріччя та неузгодженість вимог різних педагогів. До школяра вперше ставлять багато вимог. І він повинен навчитися враховувати ці вимоги, співвідносити їх одне з одним, долаючи пов’язані із цим труднощі, тому що ці вміння необхідні у дорослому житті.

 

2. На п’ятикласника обрушується потік інформації, насичений термінами, незрозумілими словами. Вихід простий; поясніть дитині, що неповне, неточне розуміння слів нерідко лежить в основі нерозуміння шкільного матеріалу і в зв’язку з цим необхідно звертатися до довідників, словників.

3. У п’ятому класі багато дітей відчувають самотність, тому що улюбленої першої вчительки немає поруч, а класному керівникові часто не вистачає часу приділяти їм увагу в тій же мірі. А інші «шаленіють» від свободи та носяться по всій школі, задираючись навіть до старшокласників. Дорослим у цій ситуації важливо зрозуміти, що все це - природні переживання, які необхідні для розвитку школяра, бо вони допомагають йому стати дорослим. Якщо відчуваєте, що адаптація затягується, зверніться до шкільного психолога. Ми маємо стати більш уважними, доброзичливими, таким чином допомагаючи школяру освоїти цю позицію.

 

                                Як забезпечити гармонійне навчання дитини?

 

У цьому періоді батькам можна скористатися рекомендаціями фахівців Філадельфійського дитячого центру по забезпеченню «гармонії між домашнім та шкільним життям дитини» :

 

1. Надихніть дитину на розповідь про свої шкільні справи. Кожного тижня вибирайте час, вільний від домашніх справ, та уважно розмовляємо з дитиною про школу. Запам’ятовуйте окремі імена, події та деталі, які дитина сповіщає вам, використовуйте їх у подальшому для того, щоб розпочати подібні бесіди про школу. Обов’язково запитуйте вашу дитину про його однокласників, справи у класі, шкільні предмети, редагогів.

 

2. Регулярно розмовляйте з учителями вашої дитини про її успішність, поведінку та взаємостосунки з іншими дітьми. Навіть якщо немає особливих причин для занепокоєння, консультуйтеся з учителем вашої дитини не рідше, ніж раз у два місяці. Під час бесіди виразіть своє прагнення покращити шкільне життя дитини. Якщо між вами та вчителем виникають серйозні розбіжності, докладіть усіх зусиль, щоб мирно розв’язати їх, навіть якщо доведеться спілкуватися для цього з директором школи. Інакше ви можете випадково поставити дитину у незручне положення вибору між відданістю вам і повагою до свого вчителя.

 

3. Не пов’язуйте оцінки за успішність дитини зі своєю системою покарань та заохочень.

Знайте програму та особливості школи, де навчається ваша дитина. Вам необхідно знати, яке шкільне життя вашої дитини, та бути впевненим, що вона отримує гарну освіту. Відвідуйте всі заходи та зустрічі, які організують для батьків, використовуйте будь-які можливості, щоб дізнатись, як ваша дитина навчається та як її навчають.

 

4. Допомагайте дитині виконувати домашні завдання, але не робіть їх самі. Встановіть разом із дитиною спеціальний час, коли слід виконувати домашні завдання, і слідкуйте за виконанням цих установок. Це допоможе вам сформувати хороші звички до навчання. Продемонструйте свій інтерес до цих завдань та впевніться, що в дитини є все необхідне, щоб виконати їх найкращим чином. Але якщо дитина звертається до вас із питаннями, пов’язаними з домашніми завданнями, допоможіть їй знайти відповіді самостійно, а не підказуйте їх.

5. Допоможіть дитині відчути інтерес до того, що викладають у школі. З’ясуйте, що взагалі цікавить вашу дитину, а потім встановіть зв’язок між її інтересами та предметами, які вивчають у школі. Наприклад: любить фільми - купіть книгу, по якій поставлений фільм, так виникне любов до читання; любить гратися - купуйте довідники, так виникне прагнення дізнаватись про що-небудь нове. Шукайте будь-які можливості, щоб дитина могла застосувати свої знання, отримані в школі, у домашній діяльності.

6. Особливі зусилля прикладайте для того, щоб підтримати спокійну та стабільну атмосферу в домі, коли у шкільному житті дитини відбуваються зміни.

  ПРОБЛЕМИ У НАВЧАННІ П’ЯТИКЛАСНИКІВ

   П’ятикласники пристрасно бажають добре вчитися, щоб радувати оточуючих. Але, зіткнувшись з першими труднощами, часто розчаровуються.

 

  Декілька слів про навчальні проблеми п’ятикласників:

 

1) Слабка навчальна підготовка у початкових класах.

2) Несформованість вміння аналізувати та синтезувати (нерозвинені розумові дії та операції), поганий мовленнєвий розвиток, слабкі увага та пам’ять.

3) Нерозвинута воля - небажання, «неможливість», за словами учнів, примусити себе постійно займатися навчанням. Таких дітей не приваблює мета, тому що для п’ятикласників характерне переважно емоційне ставлення до своєї діяльності.

 

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

  1. Допомагайте школяру у навчанні, домагайтеся, щоб він досконально зрозумів навіть найдрібніші деталі виконання важкого завдання. Хай навіть дитина виконає одне-два  подібних завдання і детально пояснить, що та як вона робить.

2. Розвивайте увагу, мислення та пам’ять дитини, грайте з нею в ігри на розвиток спостережливості (у розвідників, мисливців, індійців на полюванні тощо), вирішуйте посильні головоломки, розв’язуйте кросворди, шаради. Робіть усе це якомога частіше.

3. Розвивайте волю дитини, привчайте її до режиму дня, емоційно забарвлюйте її навчальну діяльність, але не перестарайтеся, інакше може виникнути так зване «емоційне стомлення»: дитина може стати капризною, роздратованою, плаксивою. Використовуйте гумор, але не сарказм та насмішки! Терпіть дитячі жарти, якими б безглуздими вони не були, використовуйте гумор з метою розрядки та привернення дитини на свій бік.

4. Дуже важливо у навчальних та у всіх інших заняттях допомогти школяреві виробити об’єктивні критерії власної успішності та неуспішності; з допомогою дорослих слід розвинути у нього прагнення вдосконалювати свої здібності. Почніть з вироблення звички добре виконувати домашні завдання.

  Активна батьківська допомога школі - обов’язкова умова підвищення ефективності навчальної і виховної роботи педагогічного колективу, важлива ланка у здійсненні належної освіти підростаючого покоління.

 

ЯКА Ж ІСНУЄ ПРОТИОТРУТА?

 

Не поспішайте ставити оцінку вчинкові ди­тини, якщо не знаєте її мотивів! І ще важливо пам'ятати, що навіть у поганих вчинках є пози­тивний ресурс. Для цього потрібно лише зміни­ти фокус сприйняття проблеми. Так, як зробив це мудрий візир з притчі.

 

Падишахові наснився сон, що в нього випали всі зуби. Запросив він першого візира і запитує: «Що означає мій сон?».

 

- Це поганий сон, - сказав візир. - Він озна­чає, що один за одним помруть усі твої родичі.

 

Падишах наказав стратити першого візира.

 

Потім він запросив другого візира і розповів йому той самий сон.

 

- О, вітаю тебе, великий падишаху. Тобі на­снився чудовий сон. Він означає, що ти проживеш довше за всіх своїх родичів.

 

Падишах щедро нагородив візира.

 

Поради для батьків 

 

1. Уранці підіймайте дитину спокійно, з усмішкою та лагідним словом. Не згадуйте вчорашні прикрощі, не вживайте образливих слів.

2. Не підганяйте її, розрахувати час — це ваш обов'язок, якщо ви цю проблему не вирішили — провини дитини в цьому немає.

 

3. Не посилайте дитину до школи без сніданку: у школі вона багато працює, витрачає сили.

4. Відправляючи дитину до школи, побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів, застережень: «Дивися, поводься добре!», «Щоб не було поганих балів» тощо. У дитини попереду важка праця.

5. Забудьте фразу: «Що ти сьогодні отримав?» Зустрічайте дитину спокійно, не сипте на неї тисячу запитань, дайте їй розслабитися (згадайте, як вам важко після виснажливого робочого дня). Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось поділитися, не відмовляйте їй у цьому, вислухайте, на це ви не витратите багато часу.

6. Якщо дитина замкнулась, щось її турбує, не наполягайте на поясненні її стану, нехай заспокоїться, а згодом сама все розкаже.

7. Зауваження вчителів вислуховуйте без присутності дитини. Вислухавши, не поспішайте сваритися. Говоріть із дитиною спокійно.

8. Після школи дитина не повинна сідати відразу за виконання завдань, необхідно 2-3 години відпочити.

9. Не можна виконувати завдання без перерви. Через кожні 15-20 хвилин необхідно відпочивати 10-15 хвилин.

10. Під час виконання завдань не стійте над дитиною, давайте їй можливість самостійно працювати. А коли вже потрібна допомога, то без крику, спокійно, з похвалою та підтримкою, вживаючи слова: «не хвилюйся», «ти все вмієш», «давай поміркуємо разом», «згадай, як пояснював учитель» тощо.

11. Під час спілкування з дитиною не вживайте фразу: «Якщо ти будеш добре вчитися, то...».

12. Упродовж дня знайдіть півгодини для спілкування з дитиною. У цей час найважливішими повинні бути справи дитини

13. У сім'ї має бути єдина тактика спілкування всіх дорослих із дитиною. Усі суперечки щодо виховання дитини вирішуйте самі, без неї. Коли щось не виходить, порадьтесь з учителем, психологом. Не зайвим буде почитати літературу для батьків, там ви знайдете багато корисного.

14. Завжди будьте уважними до стану здоров'я дитини, коли щось турбує її: головний біль, поганий стан.

15. Залучайте дітей до хатньої і суспільної праці, точно визначте коло їх обов'язків.

16. Учіть підлітка:

 

• цінувати дружбу, поважати суспільну думку;

• правильно оцінювати свою поведінку й поведінку інших;

• порівнювати свої дії з діями інших, робити відповідні висновки.

17. Виховуйте:

 

• витримку, наполегливість, готовність переборювати труднощі.

 

• чесність, правильність, уміння відстояти честь свою, родини, колективу тощо.

18. Виробляйте звичку сумлінно виконувати завдання, доручення вчителів, батьків, учнівського колективу.

19. Ні за яких обставин не заглядайте в портфель і кишені дитини. Навіть якщо вам здається, що ви все повинні знати про своїх дітей.

20. Коли ваша дитина прокидається, скажіть їй «Доброго ранку!» і не чекайте відповіді. Почніть день бадьоро, а не із зауважень і сварок.

21. Коли дитина повертається зі школи, запитайте: «Що сьогодні було цікавого?»

22. Намагайтеся, щоб дитина була прив'язана до помешкання. Повертаючись додому, не заб