Раді вітати вас, шановні гості, у нашій господі! Нашу зустріч хочу розпочати словами Василя Симоненка.

                      Вигаптуй на небо райдугу-доріжку.

                      Простели до сонця вишивку-маніжку.

                      Щоб по тій доріжці з лебедями-снами

                      Плавати до щастя білими човнами.

Народне прислів’я каже: «Без верби і калини» нема України». До сказаного слід додати: «І без вишивки». Тому що вишиваний рушник і вишита сорочка давно стали українськими народними символами-оберегами. Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, добре слово сусідів, традиційний звичай взаємодопомоги – це все родовідна пам’ять, наші символи, історія. Сьогоднішнє наше свято називається «Україна – вишиванка». Тож нехай час, проведений у спілкуванні з найдавнішим видом українського мистецтва, буде приємним для всіх.

.......